Мені завжди важко планувати щось на тривалий період, будь це поїздка до батьків на новий рік чи поїздка на фестиваль. Але практика ніколи не підводила мене в тому, що по Україні, незважаючи на трафік, завжди в межах кількох годин можна виїхати в будь-якому напрямку. Отож розгрібшись із робочими завалами в п’ятницю о 16:30 було прийнято рішення виходити з дому в сторону вокзалу, а о 17:30 я вже покидав Київ.
Прибував поїзд до Львова близько одинадцятої і я фактично ще ніби-то встигав на якусь останню групу першого дня фестивалю. Сумнівався, їхати чи ні, ще на перший день, але вирішив таки заїхати. Тим більше, вже в поїзді знайшлася компанія завдяки моїм постам.
Перший таксист, який мені попався на львівському вокзалі, хотів збрити 450 грн за 30-хвилинний маршрут і був успішно посланий туди, куди і всіх посилають.
Пройшлись буквально ще трохи і знайшли чергового дядько-шофера, який бусиком по 30 грн з носа всіх возив, я ще сказав йому, що це дуже дешево і він коли знайомі вже їхали назад рядив по полтосу. Бус, який розрахований на 8 людей — успішно вмістив 15 і ми поїхали. Приємно порадував репертуар зрілого шофера — рубав отборнєйший діп-хаус. Або внуки-клабери, або у Львові шарять в музиці, подумав я.
Коли приїхали на місце фестивалю, я сказав — «Лас-Вегас мєстного разліва». Маса автомобілів на під’їздах, не менше місцевих торгашів, а ще більша кількість людей, які йшли вглиб лісу. Пішли туди і ми. Одразу було помічене наметове містечко.
Палатки стояли поблизу майже по всьому периметру Заходу.
Коли пройшли контрольно-пропускний пункт, я згадав, що до всього не роздрукував білет.
Там же мені сказали, що це питання вже краще вирішити завтра. Тим більше, я побачив, що багато людей вже верталися і програма першого дня закінчилась, а я її успішно провтикав. Але на тому ж виході в мене нарішалась своя програма, яка заключалась в спонтанних зустрічах із знайомими.
Дочекався Назара, який увірвався на Захід з дроном і вирвав по фотках, і ми стартанули переночувати у Львові.
Близько другої години ночі зайшли на пізню вечерю в Криївку.
Далі був успішно знайдений хостел о 4-тій ранку. Незважаючи на те що в хостелі в рєбят була теж п’ятниця і відповідно в цей час вони були мінімально угарєвші, я успішно отримав чудо-кровать і розетки для зарядки девайсів.
Прокинутись варто було чим раніше тільки для того, щоб попити львівської кави.
Вже перед виїздом списався з Романом Голубовським — тим єдиним в Україні, хто чесно пише фейкові новини. Він теж з пацанами якраз планував виїзджати із Львова в сторону Родатичів. Думав, хлопці сидять в якійсь черговій кафешці, але піднявся на 5-тий поверх оріджинал будинку в центрі, де за чекінами була «Івана Павла Хата».
Там все дуже концептуально, і тепло зустріли, і сказали що готові до землі, ой, точніше до зими. Російський газ пацанів не лякає: ця грубка, що на фото, легко переходить на дрова.
Вже із «Івана Павла хати» ми дружною компанією стартанули в сторону фестивалю «Захід».
На вході я зустрів Якова Матвійчука — він же головний організатор і ідеолог без перебільшення найзначимішої музичної події 2014 року.
Зустріти Якова таки справді пощастило, бо додзвонитися я навіть і не намагався, знаючи як розривають телефон під час таких заходів. Потім він мені показав свій телефон, він виглядав так:
Це непрочитані смс тільки за один вечір.
Я отримав божественний за словами організаторів бейдж і потім зрозумів, що вони таки сказали правду.
Він давав можливість в будь-який момент вийти на сцену, пофоткати, познімати відоси і т.д. та й пересуватися по фестивалю майже крізь стіни. З таким пропуском в мене варіантів того, що мені щось не сподобається, не було впринципі.
Сказати, що Яків мене прийняв тепло — нічого не сказати. Ми одразу почали з екскурсії по всіх основних локаціях і скажу вам так — челюсть в мене відвисла. Я знаю, що таке робити івенти, але це треба було побачити на власні очі. Вся ця масштабність, логістика в чистому полі.
фото: Назар
Так виглядали наметові містечка:
По всій території була маса смітників та стояли величезні контейнери, періодично збирали сміття волонтери, але по завершенні всього на прилеглих територіях був ще той адок. Що б не говорили, та культура наших людей хромає.
Зустрів масу фріків і людей у веселих костюмах:
Так як це рок-фестиваль і гарячих людей було достатньо, не обходилось без травм, але на території були обладнані медичні пункти і каталась машина швидкої, реагували оперативно:
Людина-кавун — це вже щорічна традиція, не обійшлось без неї і цього року:
Величезна кількість туалетів по всій території:
Запитаєте чи було бухло? Було:
А бухі були? Так, було, теж достатньо. З ними робили наприклад такі селфачі:
Контрольно-пропускні зони були між всіма локаціями фестивалю. Слід зазначити, що охорона відпрацьовувала доволі чітко.
Так люди слухають виступи:
дехто слухає виступи так:
або так:
На рахунок хавки. Походивши по території, можна було норм поїсти: від кукурудзи, шашликів, шаурми і т.д. до оригінальних закарпатських страв.
Маса парочок, маса знайомств — все це тут було.
Симбіоз музики, природи і такої кількості людей просто переносив в якусь атмосферу щастя. На 3 дні всі ці люди відволіклись хоч на трохи від інформаційного передозу.
Були і душові кабінки, вода з озера — вона як мінімум тепліша, ніж у Києві з крана. Я вмовляв Назара політати коптером над ними.
Так виглядала кабінка звукорежисера.
Артисти були дуже вдячні за організацію такої події, том Якову самі підганяли різні презенти.
Так виглядав бекстейдж, де після виступу артисти мінімально пригощались.
Я роблю селфачі навпроти головної сцени зі стійки для звукорежисерів:
Сказати, що там мальовнича природа — нічого не сказати.
Місцеві пацани приїхали на вєліках здалека послухати. До речі, організатори виділяли безкоштовні квитки жителям села Родатичі, де проходив фестиваль. Але потім, як то ведеться в Україні, голова села, побачивши масштабність, хотів щось і собі поімєть з цього діла і був посланий в ліс по гриби. Після цього він став підбурювати жителів проти концерту та навіть видав якийсь указ про заборону. Також були перебої зі світлом з цих же причин.
Слід зазначити, що організатори запарились, щоб зробити фест максимально незалежним від обставин. Автономність живлення забезпечувала б достатня кількість генераторів, все інше — підтримка відвідувачів.
Самотній охоронець слідкує з висоти за територією і у випадку ексцесів одразу передає сигнал по рації.
Артисти періодично дарували свої бейджі фанам. Фани замість того, щоб взяти як сувенір, нерідко вривались і палились під сценою, на свої очі бачив як пацан доказував охороні, що він Noize MC. Ясно, що після цього був виведений за територію фестивалю.
Я міг перебувати на сцені під час виступу гуртів, цю можливість звичайно використав, намагався робити стрім під час виступу Ляпіса, а коли інет став зовсім паршивим, записував відоси. В них після кожного концерту є відос, який шариться по інетах. На фестивалі Захід це був цей ролик:
Важко здивувати фотками зі сцени, коли в інеті є вже сотні кращих. Передам тільки те, що гуртам приємно було виступати — дічайшої крутості фідбек аудиторії, який неможливо не відчути.
Сміття прибиралось волонтерами на площадках майже моментально.
Радувала кількість білоруських відвідувачів, були люди і з Польщі, навіть з Росії, але не палились, ну і звичайно з усієї України. Загалом фестиваль відвідало в цьому році понад 20 тисяч людей.
Після виступу Ляпіса я вже й так був максимально задоволений і думав було їхати в готель, але тут чую, на середній сцені крики «Донбас!». Читаю твітер, а там виступ Dakh Daughters. Я на них в Києві кілька разів хотів піти і всі рази не вийшло. Екстаз передати від їх виступу неможливо. Одночасно нестандартний саунд, ярчайший перфоманс і самі по собі круті дівчата, що могло бути краще? Правильно, тільки селфі з ними, яке я успішно і зробив та ще й отримав палкий поцілунок в щічку, після чого зовсім поплив.
Далі була вже 3-тя година і я подумав, що вже можна й не спати, а зустріти ранок на цій чудовій природі. Вирішив трохи пройтися по території, припити кави. Зупинився біля рєбяток, які круто грали на гітарі.
Здавалося, що на Заході КПІшники були скрізь, були вони і в цій двіжусі. Був дуже звивований, коли до мене підходили дівчата зі словами «О, чувак, ти ж з КПІ! Ми тебе знаємо».
А ось як вони рвали:
Дехто зустрічав ранок так:
А дехто так:
Ради цього таки варто було не спати:
Вислів «денсити до розриву тапок» на Заході можна сприймати буквально, це не поодинокі випадки (наш головний редактор свої кеди залишив там же — прим.редакції ):
Черга за питною водою. Читав багато коментарів, що її не вистачало, але сам бачив неодноразово, як саме питною водою мили ноги і виливали на землю. Уточнив в організаторів — було завезено загалом 50 тонн води! Одним словом, як завжди б’є по нас найбільше наша невихованість.
Тренировочный лагерь Нацгвардии (на самом деле нет).
Всі можливі прояви патріотичності просто зашкалювали. Такої кількості різних футболок, вишиванок, прапорів та іншої української атрибутики в одному місці я давно не бачив. І це якраз про цінність даної події в ідеологічному і культурному форматі.
Так виглядала рок-сцена. Івент можна вважати успішним, якщо там хоча б нормальний звук. От до чого, а до звуку просто немає жодних претензій — він був шикарним. Головна сцена видавала 150 кіловат, інші менше, але впевнений, артистам було приємно виступати на такому апараті.
На 3-й день поле з травичкою перетворилось в болото та витопктний стадіон, і це логічно після таких нереальних денсів.
Кількість селфі зашкалювала, але всі їх побачили вже по приїзді за тегом #zaxidfest, бо інету там нормального не було. Не знаю, мінус це чи плюс. Скажу таки, що як тільки дізнався паролі закритих точок Wi-Fi, і в мене проблем не було.
Назар, звичайно, забезпечив всіх відвідувачів фотками до їхніх постів. Щоб передати весь масштаб, він знімав дроном.
Ось лише кілька його фото:
Про виступи гуртів можна писати окремо, але це ще більше тексту. Загалом line-up вдалий, особисто мені не вистачало драм-енд-бейс сету на такому звуці, він би точно порвав.
Видно було, що іноземні гурти якісно більше викладаються на сцені та відпрацьовують. Тут дуже сподобався виступ ANTI-FLAG.
На цьому відео вони в кінці говорять «Слава Україні».
А ось я на бекстейджі побачив домашню заготовку від них, щоб не забути, які слова казати.
Скрипка спостерігав за їх виступом із відкритим ротом. Коли виступав Скрипка, мені здавалось, що їх барабанщик засне.
Мій фінальний селфач на Заході.
Я в цьому році відвідав фестиваль вперше, але знаю точно, що не востаннє, там однозначно треба бути ще і ще.
Перед від’їздом ще раз підійшов до Якова, щоб подякувати черговий раз йому і пацанам.
Коли відбуваються фестивалі, зазвичай говорять:«Відбувся завдяки такій-то допомозі». Цей фестиваль відбувся всупереч тому, що всі інші влітку відмінились, всупереч тим лицемірам, які люблять прикриватись словами «В країні війна», всупереч політикам регіонального масштабу, які ставили палки в колеса, всупереч скептикам, які говорили, що рок-сцена в Україні помирає (чого тільки вартував виступ оновленої групи Карна), всупереч критикам з інтернету і тим журналістам, які називають себе журналістами і так не отримали шарову акредитацію, всупереч тому, що мало хто вірив у львівських рєбят з двора, які повертають віру в українську музику, даючи артистам контакт з фанами та натхнення до нових пісень. Впевнений, всупереч всьому він відбудеться і в наступному році. Звичайно, такий успіх привертає багато бажаючих прикластися до чужих здобутків, але як сказав Яків, найважливіше — це наша голова і емоції, які ми вкладаємо. Ніхто інший цього так не зробить.
До мене багато людей підходили і спілкувалися. Багато молодих людей говорили, що дорого коштують квитки. Мені це особливо болюче слухати — подій такого формату в Україні не так багато і їх дійсно варто підтримувати грошима, по-іншому — ніяк. Але те, що молодим людям важко знайти 50 $ на відпочинок — не можне не засмучувати. Бо якщо ті, хто їхали з Києва і великих міст, їм все це ок, а для містечок — це таки й справді гроші. Думаю, якраз молодим людям треба старатися вириватися з рамок матеріальної залежності.
Ще мені дивно, чому всі ходять на не такі дешеві Океан Ельзи, а на фестивалі, де представлені десятки нічим не гірших артистів, шкодують ті ж 40–50 $.
Але за організаторів Заходу я не переживаю. Ці пацани показали, що вміють гнути свою лінію, і я впевнений, що не завдяки, а знову всупереч всьому вони зроблять в 2015-му році ще більш яскравий івент.
Ну, а я завдяки читачам своїх сторінок знайшов миттєво машину зі Львова до Києва о 4-тій ранку і успішно поїхав, видавши дозу респектів оргам.
Саме такі події в Україні є знаковими в молодіжній політиці, поки на таких рєбятках все тримається.
А в окупованому Криму тим часом відкрився молодіжний форум «Таврида». Там все якраз завдяки, а не всупереч.
