Нове положення Міносвіти покликане перетворити академічну мобільність українських студентів із формальності на реальність. Але чи дійсно світові університети стануть ближчими? Розбирався викладач ФІОТ Олексій Молчановський.
Вже давно точиться суперечка відносно впровадження болонського процесу у вищу освіту в Україні. Багато хто виступає проти цих реформ і для цього є незаперечні аргументи. Якщо подивитись, то імплементація болонського процесу, за великим рахунком, в наших ВНЗ зупинилась на рівні реалізації рейтингових систем обрахунку балів з навчальних дисциплін. Навряд чи це можна називати великим досягненням.
Однією з важливих складових болонського процесу, яка так і не запрацювала нормальним чином до сьогодні, є академічна мобільність студентів. Цей механізм дозволяє студентам українських вишів мігрувати між університетами в Україні та поза її межами та проводити своє навчання в цих університетах протягом певного часу (найчастіше – семестр-два).
Ті з українських студентів, які вже спробували таке зробити (наприклад, навчаючись у КПІ отримати паралельно диплом якого-небудь європейського університету) наражались на типову проблему. Вона полягає в тому, що студенти, як правило, не мають можливості автоматично отримати перезалік тих дисциплін, які вони мають складати в КПІ, але реально прослухали їх в іншому університеті. Наразі єдина можливість у такій ситуації для студента — це особисто звертатись до кожного окремого викладача та домовлятись з ним про певні преференції для здачі тієї чи іншої дисципліни. В таких випадках все залежить від викладача, який вирішує, чи перезарахувати автоматично свою дисципліну цьому студенту, чи вимагати від нього виконання якихось завдань. Але, як зазначалось, централізованого механізму на рівні, наприклад, деканатів факультетів не існує.
І ось сьогодні з’явилось повідомлення, що МОН затвердило положення, яке регламентує процес академічної мобільності. В документі йдеться про співпрацю між українськими університетами та іноземними університетами-партнерами у питанні впровадження механізму цієї мобільності. Зокрема, в розділі 5 маємо наступне:
5.1. Вищий навчальний заклад України визнає еквівалентними та перезараховує результати навчання студента у вищому навчальному закладі-партнері.
5.2. Визнання результатів навчання в рамках академічного співробітництва з вищими навчальними закладами-партнерами здійснюється з використанням європейської системи трансферу та накопичення кредитів ECTS або з використанням системи оцінювання навчальних здобутків студентів, прийнятої у країні вищого навчального закладу-партнера, якщо в ній не передбачено застосування ЕСТS.
5.4. Перезарахування вивчених навчальних дисциплін здійснюється на підставі наданого студентом документа з переліком та результатами вивчення навчальних дисциплін, кількістю кредитів та інформацією про систему оцінювання навчальних здобутків студентів, завіреного в установленому порядку у вищому навчальному закладі-партнері.
Звісно, даний документ ще лишає багато невизначених моментів. Так, є дивним використання терміну “університет-партнер”, адже природно постає питання: чи може їхати студент навчатись і отримувати перезаліки дисциплін у іноземні університети, які не є офіційними партнерами його рідного ВНЗ (наприклад, якщо студент з КПІ поїде на семестр-два в Стенфорд, адже цього американського університету немає серед партнерів КПІ). Також документ перекладає всі реальні технічні моменти на плечі керівників ВНЗ:
2. Керівникам вищих навчальних закладів України III-IV рівня акредитації, у місячний строк розробити положення про академічну мобільність студентів відповідного вищого навчального закладу.
Проте, щодо останнього хочеться вірити, що керівництво нашого університету піде назустріч студентам і ми отримаємо дійсно якісний та чіткий механізм, який не буде створювати зайвих перепон, а усіляко сприятиме отриманню нашими студентами якісної сучасної освіти.
Джерело: блог Олексія Молчановського