Інтерв’ю з ректором Згуровським М.З.

– Хотілось би почати, які на Вашу думку три найважливіші досягнення КПІ за останні 7 років, протягом яких Ви були ректором?

– Говорячи про досягнення КПІ, варто вийти за межі останніх 7 років, адже найважливіші зміни відбуваються протягом усіх років незалежності країни. Головне досягнення КПІ за цей час– його трансформація з політехнічного вишу радянського типу в технічний університет європейського зразка, із гармонійно розвиненими як інженерними, так і гуманітарними спеціальностями. Наш заклад вийшов на рівень світових ВНЗ, із демократичною системою управління, добре розвиненим самоврядуванням тощо. Ще одним досягненням КПІ вважаю наш прорив на міжнародній арені. Як відомо, тепер ми входимо до 4% кращих університетів світу за рейтингом QS, наших випускників можна зустріти скрізь у світі, вони досягають успіхів у різних галузях. Наочним прикладом цього слугує те, що президент Microsoft Стів Балмер, який перебував в Україні, зокрема в КПІ, наголосив, що в його компанії працює 500 випускників нашого ВНЗ. КПІшники працюють і в інших провідних компаніях світу. І, нарешті, третє – еволюція студентської громади, свідком якої я став протягом останніх 20 років. Спочатку, після різких соціально-економічних та політичних змін, студенти довго не могли оговтатися, адаптуватися до нових реалій. Вони перебували у стані розгубленості, байдужості. Проте зараз, починаючи з 2000-х років, ми бачимо як молодь трансформувалася у свідому, громадянську спільноту. Їм не байдуже майбутнє своєї держави, свого фаху, вони хочуть достойно жити, будувати своє майбутнє. Звичайно, така тенденція притаманна не лише КПІшникам, проте досвід нашої молоді є яскравим прикладом для всього українського суспільства.

– Які, на Вашу думку, найголовніші завдання повинен поставити перед собою і виконати в найближчому майбутньому КПІ?

– Таких завдань, безперечно, багато, проте варто зупинитися на декількох основних. По-перше, ми повинні і надалі вдосконалювати модель нашого університету. Наша головна мета – створити дослідницький університет, такий, в якому поєднується три компоненти: навчання, наукові дослідження, інноваційна діяльність. Раніше, за умов централізованої економіки, все координувалося згори. Саме справою держави було забезпечити випускників майбутнім місцем роботи. Тепер все змінилося, і ми повинні створити певну систему, щоб надати студентам робоче місце після закінчення нашого вишу. Безперечно, ми повинні співпрацювати із бізнесом, що займається новітніми технологіями, пропонуючи йому свої розробки. Розвинені країни давно йдуть таким шляхом, демонструючи нам ефективність такої моделі. Завдяки їй мають розвиваєтися саме високотехнологічні, а не сировинно-переробні галузі промисловості нашої держави. Застосування такого підходу може привести до суттєвого зростання економіки України.

Не менш важливим завданням є подальша розбудова системи самоуправління нашого університету. Як відомо, КПІ першим в Україні запровадив систему колективних угод, яка передбачає участь усього колективу в розвитку університету.  Розвиток студентської компоненти реалізується через механізм роботи студентських молодіжних організацій: Студентської ради КПІ, Студентської ради Студмістечка, профспілки, товариства молодих вчених і аспірантів тощо. Ця система не стоїть на місці і постійно вдосконалюється, оптимізується. Необхідно підвищити кількість наукових кадрів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук. Якщо зараз ми готуємо близько 20 докторів і 70-80 кандидатів наук на рік, то в майбутньому потрібно цей показник, як мінімум, подвоїти. Необхідно також покращити лабораторне обладнання. Проблемою КПІ, а також інших українських ВНЗ є застаріле обладнання. Така проблема пов’язана із фінансовими негараздами. Для цього нам потрібно залучати бізнес. Двостороння співпраця принесе КПІ фінансову підтримку, натомість ми постачатимемо бізнес кваліфікованими кадрами та інноваційними розробками. Важливо і надалі продовжити поступ на міжнародній арені. Звідси і завдання – ввійти у 500 найкращих ВНЗ планети. Такі заклади називають університетами світового рівня. КПІ заслуговує бути серед цих вишів.

– Ви не одноразово наголошували, що в нашій країні, і в університеті зокрема, все буде набагато краще лише тоді, коли до всіх важелів управління прийде нове молоде покоління. Чи плануються найближчим часом якісь кадрові зміни в адміністративному апараті нашого університету?

– Я справді переконаний, що позитивні зміни можливі лише за таких умов. Проте різка переміна тут неможлива. На прикладі нашого університету можу сказати: для того, щоб обійняти якусь важливу посаду в КПІ, потрібно мати певний науковий рівень та науковий ступінь. Без цього неможливо керувати іншими професорами, доцентами. Це своєрідне неписане правило. Тому можу лише побажати своїм молодим колегам зростання. Ставайте кандидатами, докторами наук, безперечно, для мене буде задоволенням працювати з такими людьми як Ви. Можливо, Ви чули про мого учня Павла Олеговича Касьянова, який вже у 28 років захистив докторську дисертацію. Тепер він завідує відділом НАН України в Інституті прикладного системного аналізу. Такі відділи зазвичай очолюють відомі, заслужені академіки, члени-кореспонденти. Проте Павло Олегович очолив цей відділ одразу, як тільки отримав відповідний ступінь. Варто відзначити Олексія Пасічного, якому бажаю якнайшвидше захиститися. Олексій дуже креативна людина, він знайде себе і в науці, і в управлінні університету. Таких людей у нас багато. Всім їм я бажаю успіхів. Захищайте дисертації, стверджуйтеся як члени академічної громади.

– Чому, на Вашу думку, вибори ректора в КПІ затяглись майже на півроку. Чи це якийсь випадковий збіг, чи може спланована спроба захопити владу в університеті? Як Ви думаєте,  чи можливі спроби затягти процес  підписання контракту, адже, як  мені відомо,  контракт з Вами ще не підписаний?

– Ви розумні люди і самі бачили, що робилося. Очевидно, що саме тому Ви і стали на захист університету, пішли до міністерства тоді восени. Ви повели за собою професорсько-викладацький склад. В цей період всі були розгублені, і саме завдяки Вам люди консолідувалися. Це і є приклад того громадянського суспільства серед молоді, про яке я сказав на початку. Наше студентство, безперечно, є лідером молодіжно-громадського суспільства нашої держави в цілому. Перед нами стояло важке завдання, проте ми вистояли. Деталі тієї ситуації відомі нам усім, тому не буду повторюватись, шановні друзі.

– Ні для кого не секрет, що багато навчальних програм є застарілими. Чи вживаються якісь заходи щодо їхнього оновлення? Якщо так, то які?

– Як я вже казав, нам потрібно багато чого зробити, і оновлення програм є одним із пріоритетних завдань на найближче майбутнє. Ми повинні привести навчальні програми великої кількості кафедр нашого університету у відповідність до потреб суспільства. Для цього ми повинні користуватися не лише теперішніми потребами нашої промисловості, бізнесу, але й передбачити, що буде потрібно на ринку праці в наступні 5-10 років. Кожна кафедра має свою специфіку і оновлення змісту навчальних програм для кожної спеціальності залежить від багатьох факторів, зокрема і конкретних змін у певній сфері знань. Наприклад, енергетика хоче зменшити споживання вуглеводнів і замінити його на використання енергії сонця, вітру, води тощо, а перед спеціалістами інформаційних технологій стоїть завдання створення і вдосконалення розумних інформаційних технологій, які поступово змогли б відтворювати мозок людини. Такі зміни є невід’ємним компонентом технологічного розвитку, і ми повинні відповідати усім потребам сучасної науки і виробництва. На такі зміни потрібно витратити не один день, адже для корегування кожної програми потрібен особливий підхід.

– Останнім часом майже кожного року підвищується ціна за навчання на контракті, чи буде вона підвищуватися надалі, і взагалі від чого чи від кого це залежить ?

– Особисто мені хотілося б, щоб плата була мінімальною, або ж взагалі її не було. Проте сучасні реалії такі, що частина студентів повинна сплачувати за своє навчання. Від чого це залежить? Від того, що дорожчає наше життя. Ціна на енергоносії росте, відповідно зростає ціна на всі товари, адже в кожному з них закладена частка вартості енергії. Саме тому дорожчає і плата за контракт. Для навчання використовується енергія, обладнання, також ми повинні чимось сплачувати заробітну платню нашим викладачам. Все

це вимагає грошей. Тому ми не можемо поставити ціну за навчання нижче собівартості навчального процесу. До того ж навчання на інженерних спеціальностях є суттєво дорожчим, ніж на гуманітарних через потребу в складному обладнанні. Адже є різниця між спеціальностями, де весь процес навчання обходиться лише дошкою і комп’ютером і де, наприклад, є потреба у навчанні студентів на міні ливарних печах чи енергетичному обладнанні. Його придбання та обслуговування потребує значних витрат.

– Чи не хотіли б Ви побажати щось КПІшникам наостанок?

– Дивлячись на те, який не простий шлях потрібно пройти нашій країні, я хвилююся за наших випускників. Закінчивши КПІ, вони отримають у нас, я переконаний, безцінний досвід, розвинуть свої моральні цінності, стануть чудовими фахівцями. Проте в реальному житті вони можуть зіткнутися з іншими реаліями, адже наш ВНЗ – своєрідний острів свободи, де відсутня політика подвійних стандартів, корупція, брехня, де існує велике студентське братство. Чим більше людей, вихованих за такими принципами, ми випустимо з нашого вишу, тим скоріше зміниться все наше суспільство. Саме тоді нам стане комфортно і цікаво жити в нашій країні. Тому я хочу побажати, щоб молодь зрозуміла свою місію і гідно прийняла виклик, кинутий їй – змінити нашу країну, привести її до кращого.