Передвиборний час – воістину час чудес. Тільки перед виборами українець може дізнатися, що він живе чи не в найкращій та найстабільнішій країні світу, а вже у наступному ролику побачити, що на країну чекає розпад, якщо тільки він не поставить потрібну галочку у день виборів…
Політична реклама, як і будь-яка інша, не допомагає нам розібратись у суті справи, а лише заплутує нас і віддаляє від істини. Тож спробуємо разом розібратись у передвиборній брехні українських політиків.
Отже, почнемо з партії влади. З бігбордів на нас дивляться щасливі та усміхнені шахтарі, будівельники та інші трударі, з телевізора ми дізнаємось про зростання економіки та чуємо мантри про “стабільність, з якою можна на щось розраховувати”, та “покращення життя вже сьогодні”. Одним з головних досягнень ПР називає успішне проведення Євро-2012. Справді, чемпіонат вийшов непересічним: на дороги, стадіони та аеропорти було витрачено рекордну суму за всю історію чемпіонатів Європи та світу! Частина нових доріг вже потребує ремонту, а деякі взагалі розмило дощем. А як мають окупати себе стадіони та аеропорти – те ще питання. Так що складається враження, що покращення настало лише для тих людей, хто був причетний до освоєння десятків мільярдів бюджетних гривень.
Важливе місце у політичній рекламі ПР займає перекладання відповідальності за економічні проблеми країни на своїх попередників. На фоні постапокаліптичних картин “помаранчевої розрухи” нам розповідають про героїзм, з яким нинішня влада збудувала СтабільністьТМ. Сміливий хід – адже поливаючи брудом своїх опонентів ви зазвичай псуєте свою ж репутацію.
Як народ оцінить “покращення” – покажуть результати виборів. А ми йдемо далі.
Не радує оригінальністю та креативом і політична реклама об’єднаної опозиції. Головний мотив – максимально дистанціюватися від партії влади і протиставити себе їм. “МИ ЇХ ЗУПИНИМО” і подібні лозунги, на жаль, не несуть в собі ніякого конструктиву. Тож ризикнемо припустити, що більшість голосів, які отримає опозиція на цих виборах, будуть не голосами “за” них, а голосами “проти” партії влади. Ну і чисто суб’єктивна думка: образ великомучениці Тимошенко, здається, є зараз головним репутаційним капіталом опозиціонерів. Яценюк з Турчиновим нагадують дітей лейтенанта Шмідта, які спекулюють на спадщині своєї попередниці. Що ж, побажаємо їм успіхів словами іншого героя безсмертного творіння Ільфа і Петрова: “Пилите, Шура, пилите! Они золотые!”
Для тих, хто слідкує за трансферами депутатів-тушок з провладних фракцій в опозиційні і навпаки, давно не секрет, що грань між владою та опозицією в нашій політичній системі така тонка, що іноді і самі депутати її не помічають. Вже звичною виглядає ситуація, коли вчорашні опозиціонери зливаються в єдиному пориві голосування із тими, кого вони ще вчора обіцяли “зупинити” і “посадити в тюрму”. Від перестановки місцями доданків сума, на жаль, не змінюється, і саме тому дуже актуальним є запит на нові обличчя в українській політиці.
Саме цим можна пояснити високий рейтинг партії Віталія Кличка. УДАР має високі рейтинги серед молоді, і за даними деяких опитувань навіть випереджає опозицію.
Хотілось би надіятись на те, що Віталій розправиться зі своїми політичними опонентами так швидко, як він звик це робити в ринзі. Але сумнів викликає список його партії – здебільшого він складається із темних конячок, чиї імена нічого не кажуть пересічному виборцю (перевірте себе – кого з УДАРівців ви знаєте крім Кличка?). Також не варто забувати історію Блоку Кличка в Київраді – коли частина депутатів, що пройшли до столичної міськради, використавши імідж лідера блоку, згодом приєдналась до фракцій опонентів.
Ще одна політична сила, якій прогнозують попадання в парламент-2012 – комуністи. І ніби ідеї у них хороші – повернути країну народу, корупціонерів прописати в тюрмі і т.п. Але чомусь не віриш їм. Адже голосували вони здебільшого за ті ж законопроекти, що і партія влади. Та і щирість головного комуніста, який виступає на мітингу перед трудящими у костюмі за кількадесят тисяч доларів, викликає сумніви. Хоча це не заважає КПУ мати доволі пристойні рейтинги – тепер за них голосують не тільки пенсіонери, які мріють про ковбасу по 2.20, але і молодь, яка бачить в комуністичному минулому не лише темну тоталітарну сторону, але і доступну освіту, розквіт науки та промисловості та інші блага соціалістичного суспільства.
Тож довіряти чи не довіряти сучасним українським комуністам – ваша справа.
Наталія Королевська, відділившись від БЮТ із власним проектом “Україна – вперед!”, схоже, перестаралась із рекламою. Ще від осені-2011 вулиці Києва та інших міст України рясніли нав’язливими зображеннями лідера нашвидкуруч створеної партії, а газети та інтернет-ресурси наповнилися тонами заказних матеріалів. Колосальні рекламні бюджети Королевської (варто згадати лише наддорогі ролики в прайм-тайм – перервах матчів Євро) викликають логічне питання – на чиї гроші? Та і виглядає це все так, ніби хтось просто хоче відбити у опозиції голоси. Так що, Наталіє, вперед! А мы пойдем другим путем. Остання політична сила, яка заслуговує на нашу увагу – ВО “Свобода”. На перший погляд, єдина партія, що має повноцінну ідеологію. Але придивившись уважніше до реклами свободівців, розумієш, що щось тут не так. 
Головні пункти економічної і соціальної програми “Свободи” підозріло повторюють програму їхніх заклятих ворогів – комуністів (націоналізація промисловості, прогресивне оподаткування, соціальна відповідальність бізнесу і т.д.). Ну а риторика націоналістів взагалі далека від реальності. Адже замість вирішення дійсно актуальних питань (як-то економічні та соціальні реформи) націоналісти жонглюють історичними міфами та пафосними лозунгами про свою, богом дану землю. Складається враження, що вони живуть у своєму фантазійному світі, де немає іноземців (програмний расизм “Свободи” – тема окремої розмови), всі українці ходять у вишиванках, співають українських пісень та моляться на Бандеру. Сумно, але факт: в своїй агітації свободівці не несуть ніякого конструктиву, натомість активно маніпулюють на комплексі історичної неповноцінності деяких українців. Радимо прибічникам “Свободи” поміркувати над висловлюванням видатного мислителя Артура Шопенгауера: “Убогий чоловічок, який не має нічого, чим би він міг гордитися, хапається за єдине можливе і гордиться нацією, до якої він належить.”
До речі, “Свобода” не гребує підтримкою ультраправих хуліганів та неонацистів, які неодноразово нападали на активістів опозиційних до націоналістів студентських організацій. Вулична політика – справа серйозна.
Ось такий передвиборний пасьянс, КПІшник. А за кого голосувати – вирішуй сам.
