Як вивести КПІ-тарганів

Більшість жителів студмістечка досі пам’ятають той момент, коли вони вперше побачили свою кімнату. Той самий момент, коли в голові промайнула думка: «І це тут я буду жити цілих 6 років свого життя?!» Деякі сприйняли побачене нормально, оскільки були нажахані розповідями старших друзів, які вже проживали в гуртожитках. І було зовсім мало щасливчиків, які потрапили в доглянуті кімнати.

Проживши 17 років у приватному будинку, жодного разу в житті не бачив таргана, тому вперше познайомився з цими дивними істотами саме в студмістечку. Вони, як вірні друзі, завжди поряд з нами. Але на відміну від друзів, яких ви можете образити і вони підуть, таргани так просто вас не покинуть. Саме ці тварини винні у всьому бруді й безладі, що оточує нас в гуртожитку. Спочатку псують шпалери, розносять бруд по поличках, ховаються в чайнику та комп’ютері, а їжа після них стає непридатною до вживання. А ще подейкують, що це саме вони днями смітять на кухнях, тижнями не виносять сміття з відра та роками не прибирають в кімнаті.

Коли минулорічні випускники були першокурсниками, то сміття не потрібно було виносити з кімнати аж в баки на вулицю. Такі ж самісінькі баки були розміщені на кухні кожного поверху, куди жителі зносили все, що їм було не потрібно. Час від часу спеціальний працівник запаковував все це у великі мішки і транспортував до «вуличних» баків шляхом викидання з вікна кухні. Своєрідне було видовище. Та одного разу в студмістечко завітала чергова перевірка і зрозуміла, що такі поклади бруду тримати в приміщенні, де готують їжу, далі не можна. Розпорядження прибрати баки для сміття студенти сприйняли вороже: «Це нам тепер при – 2 °C доведеться йти на вулицю, щоб сміття викинути?» Та з часом звикли, на кухнях зник сморід і можна було спокійно готувати. Але наших вірних друзів тарганів такий перебіг події не влаштовував, тому вони почали, коли ніхто не бачить, забивати раковини харчовими відходами (курячі стегенця, пельмені, макарони),  ламати крани та заливати плити чимось неприємним на вигляд та огидним на запах. Роблять вони це і досі.

А ще в гуртожитках є миші. Вони чи то сором’язливі, чи то боязливі, бо їх ми майже ніколи не бачимо. Люблять харчуватись їжею студентів та робити отвори в стінах і підлозі, за що отримують подяки від тарганів, які мають можливість мігрувати з кімнати в кімнату. Всім вже давно відомо, що затоплений душ чи забитий туалет, це справа цих сірих гризунів. Мишка хвостиком махнула – дзеркало над умивальником розбилось, ручка в кабінці зламалась. Далі казочці кінець і весь поверх здає по 5-10 грн на нові.

Якось частина підвалу гуртожитку №4 була віддана в оренду під офіси. Та сталось так, що 2006 року іногородніх студентів вступило значно більше, ніж зазвичай, тому деяким довелось жити в робочій кімнаті (21 студент!), телевізійці та ізоляторі. У зв’язку з цим, з офісами в підвалі довелось розпрощатись та заселити туди спраглих знань студентів, яким не вистачило місць. Власники офісів люб’язно залишили для «четвірки» кімнати з килимовим покриттям, чистими шпалерами та вбудованим в стелю світлом. І жили б майбутні інженери чисто й охайно, якби не таргани та миші, які за тиждень вивели нове житло на один рівень з іншими в гуртожитку. На чистих стінах на пам’ять про новосілля залишились візерунки, намальовані шампанським та іншими фарбами. Як відомо, килимове покриття має достатньо велику силу тертя, щоб людина могла пересуватись по ньому як у взутті, так і без. В даному випадку варіант без взуття не розглядається апріорі. Сила тертя значно зменшується, якщо між підошвою взуття та килимом помістити пельмень чи варену гречку, тому, заходячи до друзів у підвальні кімнати, потрібно було бути уважним та обережним, щоб не підсковзнутись та не травмуватись.

Окрім тарганів і мишей, є ще павуки. Павуки ліниві. Зазвичай вони майже нічого не роблять і більшість часу просиджують у кімнаті. Це ще добре, якщо вони просто сидять, бо коли вони починають рухатись, то за собою всюди залишають павутину. Павуки ніколи не прибирають за собою. Скільки б пилу не назбиралось навколо, їм це зовсім не заважає. Незастелені ліжка, переповнені урни для сміття, сморід з холодильника, купа порожніх пляшок та шкарпеток під ліжком – це все через лінощі павуків, не може ж майбутній спеціаліст в галузі приладобудування власноруч таке допустити. Через лінь членистоногі миють посуд лише перед їжею, а не після. Та й ця процедура відбувається не частіше одного разу на тиждень у звичайні дні та разу на місяць під час сесії. Характерною відмінністю є наявність вродженої властивості – аури чорної арахнії. Ефект аури полягає в тому, що при будь-якій кількості проживаючих в кімнаті присутність хоча б одного павука гарантує наявність шару пилу, яким вкриті гори немитого посуду та зім’ятого ліжка з хаотичним набором речей на ньому.

У такий спосіб таргани та їх друзі роблять наше проживання в студмістечку нестерпним. Щороку або й частіше студрада гуртожитку проводить заходи виселення прусаків, але все марно, оскільки існують такі кімнати, в яких жителі вступили в симбіоз з тарганами. Після кожної зачистки такі кімнати дарують нам нових рудих друзів-комах. На поверхах завідувач та старости регулярно проводять збори, на яких обговорюються всі важливі питання щодо проживання і дотримання правил. Але шкода, що таргани, миші та павуки ніколи на них не бувають і не знають, що можна, а що заборонено.

Не знаю, чи знайомий вам цей незручний момент, коли завідувач розповідає досить сумні речі, а ви дивитесь їй в очі і не можете стримати шалений сміх, бо сантехніки з душу дістали метровий рушник, з туалету курку гриль та тенісний м’ячик (який не тоне!), і ви намагаєтесь уявити способи, якими вищезгадані предмети могли туди потрапити.

Насправді ж гуртожитки КПІ і кімнати в них хороші. І були б тут чистота та порядок, якби не таргани…

comments powered by HyperComments

Ігор Іванов