КПІ і закон про вищу освіту

Кінець 2011 року ознаменувався справжнім вибухом громадянської активності у КПІ. Мабуть, і найбайдужіший КПІшник був у курсі “війни” з Міністерством освіти за конкурс на посаду ректора. Вперше за довгий час багатотисячне студентство КПІ опинилось в епіцентрі суспільно-політичних подій нашої країни. Крок за кроком ми відстоювали своє право обирати керівництво вишу самостійно.

Але дамокловим мечем над нами зависла інша небезпека – прийняття нового закону “Про вищу освіту”. Проблема ця стосується не тільки КПІшників, а й усіх, хто має відношення до вищої школи в Україні – студентів, абітурієнтів, їх батьків, викладачів.

 МЕРТВОНАРОДЖЕНИЙ ЗАКОН

Останні півроку можновладці посилено форсують прийняття законопроекту № 9655, поданого Кабміном. Неформально його називають “міністерським”, адже головними його лобістами є міністр освіти Табачник і його найближче оточення. Процитуємо ректора КПІ  Згуровського М.З. (стаття “Про реформу освіти”):

Він (проект) почав створюватися ще 3-3,5 роки тому попереднім складом МОНу з головною метою – законодавчо затвердити систему зовнішнього незалежного тестування. Оскільки цього одного завдання було замало для закону, до проекту почали додаватися різні інші статті. Процес безсистемного “нанизування” різнопланових положень до проекту закону продовжив новий склад міністерства. Особливий акцент робився на положеннях, що закріплюють за міністерством дрібні регулятивні і дозвільно-узгоджувальні функції МОНМС. Як наслідок, проект закону не став зорієнтованим на головну ціль – забезпечення необхідного суспільного розвитку країни.

Натомість міністерський законопроект юридично закріплює тенденцію до комерціалізації освіти, обмежує академічну та фінансову автономію університетів, ускладнює та робить менш прозорими умови вступу до вишів.

Ясна річ, що така сумнівна ініціатива з боку влади викликала бурхливу реакцію студентської громадськості. На протязі всього 2011 року проходила кампанія “Проти деградації освіти”, ініціатором якої, зокрема, стала незалежна студентська профспілка “Пряма дія”. Студенти  влаштовували демонстрації по всій Україні. Організаторів протестів запрошували у робочі групи при міністерстві, але їх пропозиції і надалі ігнорувалися. Було відізвано і два альтернативні проекти, які теж були далеко не досконалими.

ЧИМ ЖЕ ЗАГРОЖУЄ СТУДЕНТАМ НОВИЙ ЗАКОН?

Мабуть, найпривабливішим пунктом законопроекту повинно було б стати урівняння стипендій із прожитковим мінімумом  і прив’язка до нього (ст. 56). Але бюджет на 2012 рік вже сформований і не передбачає збільшення стипендіального фонду у півтора рази. Критерії призначення стипендій зазначено у постанові Кабміну (№ 165 від 5.03.08), яку змінити значно легше, ніж закон. Тому, готуючись до найгіршого варіанту, можемо уявити собі, що стипендія буде-таки збільшена, але отримуватиме її набагато менше студентів. Розумним доповненням до збільшення стипендій стало б закріплення чинних критеріїв призначення академічної стипендії у самому законі. Але такого пункту зараз, на жаль, немає.

Проект нового закону суттєво обмежує університетську автономію. Міністерство встановлює чіткий перелік спеціальностей та унеможливлює появу міждисциплінарних програм (ст.13), самостійно визначає навчальні програми (ст.14). Вчені звання та наукові ступені затверджуються виключно МОНМС без залучення громадськості (ст.18, 49). Державне замовлення розподіляється без участі самих університетів (ст.66).

Одним зі “слизьких” місць закону є можливість відрахування студента за “академічний плагіат” (ст.42). Так, студента можна буде відрахувати за невказане посилання у рефераті. Тлумачення плагіату в законопроекті суперечить поданому у чинному законі “Про авторське право та суміжні права”. Зокрема, в останньому абсолютно логічно визначено, що плагіатом визнаються лише опубліковані матеріали(реферати, курсові, дипломні роботи не публікуються).

Безперечно, “копіпаста” не сприяє якісному навчанню, проте боротися з нею слід іншими методами. Так, наприклад, написання з року в рік великих робіт на однакові теми , варто замінити створенням коротких оригінальних есеїв, статей у Вікіпедію тощо.

Приховану загрозу містить стаття 67 міністерського проекту, яка дозволяє керівництву вишів необмежено збільшувати плату за контракт. Формулювання чинного закону “протягом усього строку навчання” змінюється на “протягом строку дії укладеного договору”. Така, на перший погляд, незначна різниця, у поєднанні з безкінечними укладаннями додаткових договорів може перетворитися на кабалу для студентів та їх батьків. Такі прецеденти вже були (на щастя, не в КПІ), а новий закон узаконить їх на загальнодержавному рівні. Якщо різниці немає, як кажуть лобісти закону, навіщо ж змінювати формулювання?

ПРОТЯГНУТИ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ

Успіхом можна вважати призначення головою робочої групи з доопрацювання законопроекту ректора КПІ Михайла Згуровського. У своїх публічних заявах він вказував на неприйнятність такої редакції і пропонував вносити зміни до чинного закону, або ж докорінно переробляти новий.

Але до складу робочої групи увійшли не лише представники невдоволеного студентства (зокрема, громадянського руху “Відсіч”, незалежної студентської профспілки “Пряма дія” та ВГМО “Фундація Регіональних Ініціатив”), а й прихильники міністерського проекту: представники адміністрацій лояльних до міністерства вишів, “молодіжні лідери” з приміністерських структур. Кон’юнктура нещодавнього протистояння КПІ і МОНМС дозволяє робити певні втішні прогнози: вже у перший день роботи групи секретар ВСР при міністерстві  скаржилася прем’єру Азарову на засилля противників проекту(пізніше її повідомлення у Facebook було видалене).

Проте, це ще не дає підстав для оптимізму. Наївно сподіватися, що всі прогресивні пропозиції будуть затверджені. Підозру викликають умови, в які поставлена робоча група: на доопрацювання проекту прем’єр-міністр Азаров відвів усього два тижні. Але лише за перший тиждень від усіх громадських та студентських організацій, народних депутатів та експертів надійшло стільки пропозицій, що зведений документ з ними має 563 сторінки 10 кеглем! Очевидно, що провести повноцінний аналіз та обговорення всіх пропозицій за такий короткий термін просто неможливо. З цього випливає, що імітація громадського обговорення насправді є способом протягнути завідомо неприйнятний законопроект. (За ходом роботи робочої групи можна прослідкувати на сайті КПІ).

 УНІВЕР – НЕ БАЗАР? ОСВІТА – НЕ ТОВАР?

Цей законопроект разом із іншими ініціативами МОНМС та влади взагалі є лише частиною курсу неоліберальних реформ освіти. Це зумовить орієнтацію школи на ринок, а не на задоволення людських і суспільних потреб. Замість того, щоб виконувати роль соціального ліфта, освіта перетворюється на товар, доступний далеко не всім. “Дірки” в бюджеті планують заткнути грошима студентів та їх батьків. У ширшому контексті реформ соціальної сфери (згортання соціальних гарантій, пільг) це характеризує курс влади. Влада і провладні сили, як і опозиція, є представниками великого капіталу, а отже відстоюють його інтереси. Вони ж докорінно відрізняються від інтересів більшості суспільства. І така тенденція характерна не тільки для України.

ЩО Ж РОБИТИ?

Цілком можливо, що доля законопроекту, а з ним – і всієї вищої освіти в Україні, буде вирішуватися не у владних кабінетах, а на вулиці. Європейські студенти часто краще за нас розуміють відстоюють свої права та інтереси. Французькі, німецькі, іспанські, грецькі університети окупуються викладачами та студентами на знак протесту проти перетворення освіти на товар. Вже більше ніж півроку у Чилі відбуваються масові виступи за введення бюджетної форми навчання. В усьому світі студенти відстоюють свої права та інтереси як у кабінетах і аудиторіях, так і на вулицях. Це – цивілізована форма протесту у демократичному суспільстві.

Інтеграція в розвинений світ і глобальні процеси неможливі без розуміння відповідальності за своє майбутнє і майбутнє суспільства. Цього ми повинні вчитися у європейських колег. КПІшники вже заявили про себе у справі захисту виключно своїх прав. Будемо сподіватися, що справа всього студентства України буде для нас не менш актуальною.

 Автори: Ілля Власюк (незалежна студентська профспілка “Пряма дія”),

Андрій Бродецький

Андрій Бродецький

Главный редактор и автор текстов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.