Внески, гроші, дві профспілки

Мабуть, абсолютна більшість КПІшників є членами Первинної профспілкової організації студентів КПІ (ППОС), а простіше  – профкому. Але мало хто з них пам’ятає, що всі члени профкому в обов’язковому порядку сплачують профспілкові внески у розмірі 1% від стипендій та премій. Тобто при розмірі стипендії 730 грн пересічний КПІшник щороку сплачує в профком 730*0.01*12 = 87 гривень. Сума ніби й невелика, але якщо помножити її на кількість членів профспілки, виходить доволі солідний бюджет. Саме цей бюджет і став темою активної громадської дискусії, яка продовжувалась протягом останніх півроку на КПІшних мережевих ресурсах та в офлайні. Про гроші профкому говорили на Поляні, на зібраннях студентських організацій, на конференції трудового колективу і навіть в ректораті.

Розпочалась ця історія у квітні цього року, коли на одному з головних КПІшних інтернет-ресурсів – пабліку КПІ live – було проведено опитування на тему “Чи знаєте ви, на що йдуть ваші профспілкові внески?” Із двох тисяч опитаних студентів 87% обрали варіант “Ні”. Але справді цікаве почалось в коментарях. По-перше, виявилось, що профвнески не йдуть ні на утримання санаторію-профілакторію, ні на КПІшні бази відпочинку (“Маяк”, “Політехнік”) (їх фінансує університет), ні на компенсацію вартості студентських проїзних. По-друге, в пості відмітилась половина голів факультетських профбюро, але виявилось, що вони і самі не знають, куди йдуть зібрані зі студентів гроші. Натомість тих учасників дискусії, які особливо активно цікавились, куди все-таки витрачаються гроші, швидко охрестили “гнусными завистниками”, звинуватили у намірах дискредитувати профком та посіяти ворожнечу між студентськими організаціями. Конструктив вніс заступник голови профкому Олексій Скачок, який окреслив головні статті видатків бюджету профкому та разом із головою профкому Андрієм Гаврушкевичем пообіцяв надати детальний звіт про використання студентських коштів.

Через два тижні (таку затримку у профкомі пояснили пожежею та таємничою крадіжкою 30 метрів оптоволокна) студенти все ж побачили на сайті профкому звіт за 2011 рік. Тільки не деталізований, як було обіцяно, а загальний – таблиця включала лише 9 основних пунктів витрат.

Але, як виявилось, все тільки починалось. Громадські активісти назвали звіт незадовільним і забажали детального кошторису. Тим більше, що сума витрачених грошей виявилася немаленькою – 1,5 мільйони гривень за рік!

Представники профкому ж порахували, що на цьому тему можна закрити і наступні півроку на більшість прохань надати детальний звіт відповідали неконструктивно: відсилали зацікавлених до свого абстрактного звіту, а то і взагалі звинувачували у спробах дискредитувати профком в очах студентів. Виявилось, що організація не готова до відкритого діалогу та громадської дискусії на тему витрат громадських коштів.

Нова серія епопеї розпочалась із новим навчальним роком. При поселенні в гуртожитки першокурсникам пропонували вступити до альтернативної профспілки, заснованої активістами КПІшного студентського самоврядування – СПС (Самоврядна профспілка студентів). Профком відреагував на появу конкурента митттєво і на наступний день агітатори від профкому були у всіх гуртожитках (ніби-то з метою вберегти першокурсників від поборів при поселенні). Тож можна було спостерігати смішну і водночас сумну картину, коли зелені першокурсники, які щойно приїхали до КПІ, розгублено кліпали очима, не знаючи, кого з агітаторів слухати.

Потім в соцмережах почався флешмоб #ПрофкомДавайДосвидания, який полягав у тому, що студенти, незадоволені тим, як Профком витрачає студентські гроші (а точніше тим, як він про це звітує), стали публікувати фото своїх заяв про вихід із організації.

На все це Профком відповів своїм доволі оригінальним флешмобом. Голова ППОС Андрій Гаврушкевич на сайті профкома попросив активістів своєї організації поскаржитись на конкурентів ректору. І ті дружно завалили стінку Михайла Захаровича ВКонтакті скаргами на СПС, навіть не усвідомивши абсурдності ситуації.

Тут варто зробити невеликий відступ і прояснити, чим взагалі займаються профспілки? Адже у студентів може скластися враження, що профспілка – це як і студрада, організація, яка проводить різні культурно-масові та спортивні заходи. Насправді все трохи складніше. Профспілка – добровільне громадське об’єднання людей, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності чи навчання. Профспілки створюються з метою представництва та захисту прав робітників в трудових відносинах, а також соціальних інтересів членів організації.

Тож зазвичай профспілка діє в опозиції до адміністрації підприємства (звісно, хто ж іще може утискати робітника в трудових відносинах?). Профспілки ж в СРСР слідкували за виконанням законів про працю та займались розподіленням санаторних путівок і т.д. Про захист прав мова не йшла – адже як могли в Країні Рад утискати права трудящих? Не варто і казати, що всі радянські профспілки були підконтрольними владі та адміністраціям підприємств, а перша ж спроба створити незалежну профспілку закінчилась репресіями проти її активістів.

Повторимо ще раз. Профспілка – добровільне об’єднання робітників (студентів) з метою захисту прав своїх членів від утисків з боку роботодавця (адміністрації підприємства чи університету) чи вищих органів влади.

Тим безглуздіше виглядає ситуація, в якій активісти профспілки звертаються до головного адміністратора університету із проханням розібратись з профспілкою-конкурентом. Цікаво, чию сторону обере така профспілка у разі конфлікту між адміністрацією та студентами?

Загадкою залишалось і те, куди ж ідуть такі колосальні суми зібраних коштів, якщо “Маяк” та профік фінансуються університетом.

Здавалось, всі проблеми вирішить лише детальний звіт про витрачені студентські кошти. І от нарешті на початку жовтня КПІшна громадськість побачила детальний звіт вже за 9 місяців 2012 року. Зацікавлені студенти отримали відповідь на питання “куди йдуть наші профвнески”. Шкода лише, що далась їм ця відповідь дорогою ціною: важко порахувати, скільки образ довелось витримати тим, хто ставив це незручне запитання.

Слід зазначити, що інколи і працівники профкому чули на свою адресу незаслужені образи та звинувачення у розкраданні студентських грошей. Незаслужені, адже, як і очікувалося, ніхто нічого не розкрадає. Проблема в тому, що представники профкому самі спровокували зайві домисли, наводячи тінь на такі, здавалося б, прості питання. І це не дивно, адже що залишається думати членам профспілки, від яких приховують, куди витрачаються їхні ж гроші?

Нова громадська дискусія в КПІ обіцяє бути ще цікавішою, адже звіт відкрив неприємну новину: виявляється, 47% грошей йдуть на утримання апарату ППОС (зарплати співробітникам + господарчі витрати), 9% видатків йдуть у Федерацію профспілок України (навіщо, так і не вдалось з’ясувати) і лише 44% (!) повертається до студентів (з чиїх кишень і наповнюється цей бюджет) у вигляді матеріальної допомоги, фінансування спортивних та культурно-масових заходів тощо. До того ж з детального звіту так і не зрозуміла структура розподілу коштів по факультетах. Цілком логічно постає питання: чи можна вважати такий розподіл коштів ефективним? З усією повагою до працівників та активістів ППОС, ми, на жаль, не можемо відповісти на це питання ствердно. Кожна гривня, витрачена на користь студентів, обходиться додатково в 1 грн 27 коп.

Проблеми бюрократизації різних установ були описані англійським вченим С. Паркінсоном ще в 50-х роках. Розглянутий приклад яскраво ілюструє один із законів Паркінсона: якщо апарат управління організації стає занадто громіздким, то він починає обслуговувати самого себе та займатись “освоєнням” коштів замість того щоб виконувати своє пряме призначення – забезпечувати ефективну діяльність організації.

Сутність громадського контролю не тільки в тому, щоб громадськість знала, куди йдуть кошти. Головне – можливість вплинути на розподіл цих коштів в разі їх неефективного використання. Можна згадати доволі успішний приклад російського фонду “РосПил”, який працює на кошти з добровільних внесків і займається моніторингом підозрілих закупівель з державної казни. Загальна сума закупок, по яким було виявлено порушення та відмінено тендери – 40 мільярдів рублів. Існує аналогічна ініціатива і в Україні. Проект “Наші Гроші” займається контролем держзакупівель. На сайті nashigroshi.org регулярно публікують рейтинги найбільш підозрілих тендерів, деякі з них відміняють після скарг громадськості та контролюючих органів.

В сучасному відкритому інформаційному суспільстві будь-які спроби приховати від широкого загалу механізми розподілу громадських коштів справедливо розцінюються як виведення грошей в тінь. Будь-який відхід від прозорості у витратах народних грошей повинен викликати обурення громадськості та відповідну реакцію контролюючих органів. Якщо ж контролюючим органом є сама громадськість, як у випадку із профвнесками, то відповідь на запит про витрати може бути лише одна: детальний звіт та перегляд статей витрат, якщо витрати будуть визнані неефективними.

КПІ неодноразово показував приклад справжньої демократії. Так сталося і цього разу. Профком виявився неготовим до відкритої дискусії, але громадський тиск змусив керівництво організації переглянути методи роботи та звітності перед своїми членами. Є діалог, а це – головне. Тепер перед нами стоїть нове питання – ефективність витрат студентських коштів. Чи зможе КПІшна громадськість вирішити і це питання? Безперечно, зможе. Адже КПІ зараз є без перебільшення флагманом університетської демократії – важко уявити, щоб подібні обговорення виникали в інших університетах країни. Контроль над ефективністю витрат студентських грошей повинен стати ще однією демократичною традицією, якими так славиться КПІ.  Ми створюємо громадянське суспільство. Бо хто, якщо не ми?

Андрій Бродецький

Главный редактор и автор текстов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.