Історія однієї служби

СБ. Студентам першого-другого курсів не зрозуміти, яку паніку могла викликати ця магічна абревіатура якихось півтора роки тому. Та і студенти старших курсів стали забувати, які порядки панували в КПІ ще зовсім недавно. Але той, хто не пам’ятає минулого, приречений повторювати його помилки знову і знову. Тож спробуємо разом згадати історію злету та падіння Служби Безпеки КПІ — ще одну історію, у якій все починалось добре, а закінчилось як завжди.

A long time ago in a galaxy far, far away…

Служба Безпеки НТУУ «КПІ» була заснована у 2001 (?) році з метою допомоги міліції у підтриманні громадського порядку та вахтерам у контролі пропускного режиму. Формально працівники СБ були членами громадського формування з охорони громадського порядку (іншими словами, дружинниками), тож їх діяльність регламентувалась Законом України  «Про участь громадян України в охороні громадського порядку та державного кордону» а також, звичайно, посадовими інструкціями та чинним законодавством України. На роботу приймали виключно студентів, причому за певними критеріями – брали лише фізично розвинених хлопців.

Мій знайомий, який працював у СБ ще на початку 2000-х, розповідав, що тоді проблема охорони громадського порядку поставала набагато гостріше, ніж зараз. Випускники КПІ 90-х та 00-х років згадують часи, коли увечері пройти через парк КПІ було небезпечно для життя і гаманця: можна було запросто позбутись телефона, шапки чи куртки, а то і отримати ножа в живіт – там панувала така малознайома сучасним КПІшникам верства населення як гопота. В принципі, цілком очікувано, адже найбільше студмістечко країни не могло не приваблювати кримінальні елементи.

Регулярне патрулювання території КПІ працівниками СБ та міліціонерами дозволило студентам відчувати себе безпечніше, про що, на жаль, часто забувають, акцентуючи уваги на інших аспектах діяльності СБ.

Вже тоді фінансова стабільність СБшників ґрунтувалась не в останню чергу на добровільних внесках студентів-порушників. Але розцінки були цілком-таки «божеські» – один «зальот» тягнув в залежності від важкості на 5-15 гривень (погодьтесь, не так вже й багато, навіть з урахуванням інфляції).

Йшов час, криміногенна ситуація в КПІ поліпшувалась, далеко не в останню чергу завдяки СБшникам. Але й тіньова складова їх діяльності теж розвивалась динамічно, а її розквіт припав на кінець 2000-х років.

 “Сбор на Благотворительность”

В основі схеми роботи СБ були регулярні обходи гуртожитків. Планові – із представниками студрад та профбюро факультетів і гуртожитків, а частіше позапланові, справжні рейди, під час яких у гуртожитку виявляли всі можливі порушення: куріння, застілля і т.п. У затриманих був вибір: попасти в рапорт СБ і потім бути викликаним на Комісію з правопорушень, яка й приймала рішення про покарання (часто організатори бурхливих застіль отримували догани по університету, а деяких особливо злісних порушників виселяли з гуртожитків чи відраховували з університету), чи вирішити питання на місці, тобто заплатити хабар. За словами студентів, суми поборів варіювалися в залежності від важкості «зальоту» та апетитів СБшників: куріння – 50-100 грн, застілля – 50-150 грн із чоловіка (одна «поляна» могла обійтись в 1500-2500 грн), при серйозніших порушеннях рахунок йшов на тисячі, адже на кону був виліт із університету. Знайомі СБшники розповідали, що влітку, вже після того, як їм було заборонено заходити в гуртожитки, за одне чергування можна було заробити 1000 грн – і це лише із любителів пива на Поляні, під корпусами та в парку.

Слід зазначити, що деякі СБшники майстерно володіли навиками психологічного тиску: йшли в хід погрози вилетіти з університету чи отримати догану, часто використовувався добре знайомий із кримінальних фільмів метод «добрий коп, поганий коп». Особливо ефективно залякування діяло на студентів молодших курсів та морально слабких людей. Погодьтесь, лише вмілий психолог зможе «розкрутити» студента на півтисячі гривень за 2(!) порожні пляшки з-під пива у кімнаті!

 Кінець опричнини

Ясна річ, що вічно це тривати не могло. Скарги на свавілля людей в чорному стали доходити до вищого керівництва КПІ, в тому числі – до ректора. Перші дзвіночки для любителів легкої наживи зазвучали ще в січні 2010-го, коли наказом Начальника Департаменту охорони та безпеки працівникам СБ було рекомендовано заходити в гуртожитки лише за викликом. КПІшники дійсно відчули деяке послаблення режиму в гуртожитках, але ще не в усьому студмістечку.

Нарешті у серпні 2010-го з ініціативи вищого керівництва університету відбулась реорганізація всього Департаменту охорони та безпеки, який змінив свій статус на Підрозділ. СБ була об’єднана із Вохором (служба обслуговування систем сигналізації) та постовою охороною. Переписано було й посадові інструкції всіх працівників – відтепер в обов’язки працівників ПОТБ входить 22 години «онлайн»-чергування – ніякого сну чи посторонніх справ. Практично всі старі працівники  СБ звільнились або відразу після цих «реформ», або через місяць-другий. Ясна річ, що працювати за таким графіком за 1000 грн в місяць без «преміальних» ніхто з них не хотів.

 Про СБ із перших вуст

А тепер трохи унікальної інформації з іншого боку барикад. Автор статті, який і сам свого часу попрацював «там» і багато спілкувався з іншими СБшниками, спробує розвіяти кілька міфів про СБ.

По-перше, не всі СБшники – погані. Їх можна умовно поділити на кілька категорій. Перша – власне, ті, кого всі зневажливо називали «СБшниками» і кому плювали в спину, побачивши їх не при виконанні службових обов’язків. Ці люди йшли на роботу лише з одною метою – отримати якнайбільше грошей. Хтось виправдовувався тим, що треба оплачувати контракт чи воєнку, але більшість просто гналися за легкою наживою, навіть не задумуючись про моральні аспекти такого заробітку.

Друга категорія – «совісні» СБшники. Одні брали побори час від часу, діючи за принципом «очам соромно, а руки роблять». Інші брали, а з часом, розчарувавшись у такому способі збагачення, засуджували своїх колег-хапуг. Дехто не брав сам, але й не відмовлявся, коли колеги ділились заробленим, а точніше – відібраним у таких же студентів.

Третя, екзотична категорія – чесні СБшники. Важко повірити, але були й такі, які не збагачувались за рахунок рівних собі студентів. Але, на жаль, це були  лише винятки з правил.

По-друге, користь з СБшників дійсно була. Вони добряче допомагали нашим міліціонерам – транспортом, патрулем (адже штат КПІшної міліції не такий великий). Та й на виклики від студентів працівники СБ реагували практично миттєво.

По-третє, легенди про інформаторів, які нібито за певний процент здавали сусідів по гуртожитку – не більше, ніж легенди. Хоча… на те він й інформатор, щоб про нього ніхто не знав. Так що, мабуть, це залишиться таємницею.

У кожному з чотирьох колективів – варт – були свої неписані правила, деякі були спільними для всіх (наприклад,така собі дідівщина по відношенню до новачків), деякі – унікальними. Так, в одній із варт прийнято було всі зібрані гроші ділити через «общак». Доходило до смішного – коли окремі працівники привласнювали заробіток в обхід «бюджету», «бухгалтер» варти дізнавався через неформальні джерела, що, мовляв, такого-то числа компанія у такому-то гуртожитку «залетіла» на таку-то суму, і потім зводив баланс у спеціальній книзі.

Тож спотворене уявлення про СБ як про непотрібну і навіть ворожу студентам службу – наслідок дій окремих ласих до легких грошей (а швидше, просто нездатних заробляти такі суми власним розумом та вміннями) безпринципних людей, а також людей, яким на протязі багатьох років вдавалось приховувати від керівництва вишу справжній стан речей. Інакше реорганізація відбулася б набагато раніше. Залишається лише згадати разом із постраждалими студентами космічні суми, сплачені за невнесення в рапорти. Ці гроші вже не повернути, як, втім, і продані за них совість та чесне ім’я. Як казав про своїх екс-колег совісний ветеран СБ, якому справді було соромно за помилки минулого, таких людей життя колись жорстоко покарає.

* * *

Підсумовуючи, можна сказати, що Служба Безпеки розвивалась за всіма законами матеріалістичної діалектики: дві протилежності (була створена для добрих цілей, але породжувала зло) співіснували на протязі багатьох років, а коли темна складова стала переходити всі розумні межі, відбувся перехід кількості у «якість» і система колапсувала. Недалекоглядними виявились любителі швидких грошей – і перепиляли гілку, на якій же і сиділи.

На мій погляд, історія СБ КПІ цілком логічно вписується в контекст пострадянського буття нашої країни. «Можливість украсти породжує злодія» – писав Френсіс Бекон у 16 столітті. «Можливість отримати хабар породжує хабарника» – ця істина, на жаль, залишається для нашої країни такою ж актуальною, як і 10 років тому, як і 40 років тому. Корупція, зведена в ранг невід’ємної риси національного менталітету, отруйним плющем обвила тіло нашого суспільства. Причому, як і у прикладі із СБ КПІ, корупційне миcлення має місце по обидві сторони хабара. У нормальному правовому громадянському суспільстві кожен повинен усвідомлювати: порушувати закон – неприпустимо, якщо ж порушив – будь готовим понести покарання. А свідомо йти на ризик і потім у чомусь звинувачувати працівників, чиїм обов’язком є виявлення правопорушень – це, по меншій мірі, лицемірство. Не мають сенсу розмови про будь-які європейські перспективи, доки ми не відмовимося від важкого спадку країни, у якій все вирішувалось через зв’язки, знайомства та хабарі.

Знаковим є те, що КПІ, кращий університет України, позбавився від плями на своїй репутації і зустрів нове десятиліття, подаючи іншим вишам приклад самоорганізації – адже величезну кількість студентських проблем вирішують студентські організації – студради та профспілки, а громадський порядок в гуртожитках тепер успішно забезпечують громадські формування (більш знані як добровільні народні дружини). А Підрозділу охорони та безпеки від імені всіх КПІшників я бажаю успіхів у роботі і висловлюю надію, що тепер працівники ПОТБ будуть дійсно виконувати свої прямі обов’язки і робити життя КПІшників спокійнішим та безпечнішим. Ну а всіх КПІшників закликаю не порушувати закон і не провокувати охоронців порядку на перевищення службових обов’язків. Свідоме громадянське суспільство можна побудувати, лише почавши з себе. Хотілось би, щоб і в цьому КПІ став прикладом для інших. Адже хто, якщо не ми?

Андрій Бродецький

Главный редактор и автор текстов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.