Театральний Київ

Як зазвичай відпочивають студенти? На це запитання переважна більшість людей одразу можуть дати приблизно такі відповіді: «відсипаються після пар», «сидять за комп’ютером», «релаксують у барі», «бешкетують». Таких відповідей може бути безліч, але всі вони будуть майже на одну тему. Та погодьтесь, що іноді такий «студентський» відпочинок трішки набридає і хочеться чогось нового, чогось для душі. Це й зрозуміло, адже наша душа теж потребує відпочинку  та культурного збагачення. І в такій ситуації я особисто запропоную Вам, дорогі читачі, відвідати театр! Адже похід у театр дає можливість, сидячи на одному місці, переживати найрізноманітніші події разом з акторами та їх персонажами: сміятися і плакати, відчувати емоційне піднесення та просто отримувати насолоду від акторської гри.

Театр – це не просто будівля, у якій є багато стільців і сцена, де грають актори, театр – це «храм Мельпомени». Ви відчуєте його магічну атмосферу прямо з порогу гардероба, адже не дарма кажуть: «Театр начинается с вешалки». Зайшовши безпосередньо до глядацької зали, ви зрозумієте, що фантастична енергетика випромінюється саме зі сцени. Сцена – це центральне, найзагадковіше та найбільш енергетично заряджене місце театру, у якому, іноді, трапляються цікаві, незрозумілі речі.

Ближче до суті: куди ж саме піти? Так, дійсно, вибір театрів та вистав у Києві немаленький. Але я, все ж таки, спробую описати якомога більше і не забути про цікавеньке.

Перший театр, про який варто згадати – це, звичайно, театр імені Івана Франка. Найстарший театр Києва, що має 90-річну історію та традиції. Його було засновано у Вінниці 1920-го року. Очолив театр видатний український митець Гнат Петрович Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою “Гріх” В.Винниченка. Колектив проводив гастролі містами України і мав великий успіх. Як наслідок цього, франківці одержали запрошення стаціонарно працювати як державний театр у Харкові, котрий був тоді столицею України. Перший харківський сезон розпочався восени 1923 року. “Провінційний” театр перетворився на великий столичний стаціонарний колектив. Влітку 1926 року театр ім. І.Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр “Березіль”. Франківці не сумували з цього приводу, а відразу по приїзді до Києва почали активно вивчати запити нового глядача, розгорнули роботу над свіжим репертуаром. Від 30 вересня 1926 року, коли в прекрасному приміщенні колишнього театру “Соловцов” було показано “Вій” Остапа Вишні (за М.Гоголем), франківці прийняли “київське хрещення” і працюють у цьому місті ось уже 90 років.

У театральних колах Києва і за його межами цей театр називають «театр батьків та дітей». Таку неофіційну назву він отримав завдяки тому, що в його стінах грали і грають цілі сім’ї-династії акторів. Театр славиться акторами високого рівня та режисерською роботою, завдяки якій вистави «франківців» збирають повні зали. Якщо Ви хочете стати театралом, обов’язково відвідайте цей театр!

Далі логічно буде повідати вам про театр імені Лесі Українки. Цей «храм Мельпомени» молодший за франківський лише на шість років. Офіційна біографія театру Російської драми імені Лесі Українки починається з 1926 року, коли рішенням Київського облвиконкому у Києві була організована Російська державна драма, і 15-ого жовтня  того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім’я  Лесі Українки.

Але історія театру бере свій початок ще з ХIХ сторіччя, в ті далекі часи, коли по всій Російській Імперії народжувалися і завершували своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр було засновано у 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера та актора Миколи Соловцова. Акторський склад  саме цієї трупи і став основою Київського державного російського драматичного театру. Свої перші вистави колектив М.Соловцова ставив саме у тому приміщенні, де і сьогодні працює Театр імені Лесі Українки. Ця будівля увійшла до історії як “Дом Бергонье”.

Цей театр має приблизно ті ж самі класичні традиції, що й у франківців, та на відміну від «сімейного» театру Франка, отримав неофіційну назву «Театр інтриг», адже в його стінах завжди плетуться інтриги та ходить багато пліток. Але це ніяк не псує якість вистав. Відвідавши цей театр ви отримаєте безліч позитивних емоцій.
Також не менш популярними є Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра та  Київський Молодий театр. Обидва театри засновані за радянських часів і мають більш сучасний підхід у постановці вистав.

Київський Молодий  театр (на той момент – Молодіжний) заснований у 1979 році за наказом Міністерства культури УРСР. Сталось це так: перший секретар ЦК компартії України Володимир Щербицький восени 1978 року на ХХІІІ з’їзді ЛКСМУ висловився, мовляв, що кажуть, ніби Києву потрібен Молодіжний театр. Кому ж, як не комсомолу, цим зайнятись?! У жовтні та листопаді 1979-го провели досить жорсткий і прискіпливий конкурс, у результаті якого до штату театру було зараховано двадцять шість акторів. Приміщення, яке виділили театру, було колишім кінотеатру.

Молодий театр приваблює своєю сучасністю, актуальністю висвітлених проблем у п’єсах, написаних багато років тому.

Театр драми і комедії – це театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.

Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем’єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш.Руставелі, 13 (“Высшая точка – любовь” Р.Фєдєньова). Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави гралися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці “Україна” та Жовтневому палаці. У травні 1982 році міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру “Космос” на лівобережному масиві і сьогодні вражає своїм авангардом та режисерськими концепціями у виставах.

Обидва ці театри треба відвідати хоча б для того, щоб відчути, що таке «сучасний театр».

Також у Києві існують молоді, але не менш цікаві для глядача, театри, які мають невелику площу та історію, але неосяжну енергетику. А саме: театр «Браво», «Колесо», «Золоті ворота», «Сузір’я», «Театр юного глядача», «Дах», «Чорний квадрат», «Театр оперети», «Театр на подолі». І це тільки ті, про які я читав і знаю, а взагалі їх більше.

Безперечно, усі згадані мною театри мають свій стиль, свої традиції, свою атмосферу та переваги, і я не можу виділити для себе якийсь один улюблений. Моя мета привернути увагу студентства до театрального життя Києва і занурити у його вир. Сподіваюсь, у мене буде можливість познайомити вас з найпопулярнішими виставами Києва, що кожного разу збирають повну залу глядачів, які чекають цієї події та готові зануритися разом з акторами в атмосферу переживань, радощів та творчої фантазії!

Приємного перегляду та до зустрічі!

comments powered by HyperComments

Євгеній Бульда