Ректорство Григорія Івановича Денисенка

Яскравим періодом в історії розвитку КПІ була епоха ректорства видатного вченого, професора, доктора технічних наук, члена Академії Наук УРСР – Денисенка Григорія Івановича (29. 04. 1919р. – 24.05.1998). Величезними є масштаби проробленої ним праці та вкладених зусиль у розбудову, технічне оснащення та удосконалення рідного вишу. Його життя можна вважати унікальним.

Малий десятирічний Григорій залишився круглим сиротою, і з таких ранніх літ змушений був працювати та заробляти на життя. Виховувався в сім`ї старшого брата. Згодом, після складання вступних екзаменів, був зарахований до електротехнічного інституту, але прийшла війна і Григорій добровольцем пішов на фронт. За досягнення в навчанні, його попросили залишити воєнну зону та направили працювати викладачем у військовому училищі та, пізніше, в Вищій офіцерській школі. Весь цей час старанно і плідно трудився, передавав молодому поколінню свої знання. Та, мабуть, відчував їх нестачу (як-то кажуть, – вік живи, вік учись), оскільки продовжив здобуття освіти в Львівській Політехніці.

У ЛП захистив спочатку кандидатську дисертацію, згодом докторську, дослужився до звання ректора (!).Займався тоді вивченням проблеми передачі електроенергії на відстань, створив наукову школу для вирішення їх. Львів`яни назавжди вписали ім`я Денисенка в свою історію як талановитого ректора та науковця.

Після 1971 року, за рекомендацією В. В. Щербицького, Григорія Івановича запросили до Києва, запропонувавши йому очолити КПІ, розбудувати та оснастити його так само як Львівську Політехніку.

За період ректорства Григорія Івановича, в КПІ суттєво підвищився рівень науково-дослідної роботи (що було визнано світовою громадськістю), побудовано нові корпуси (загалом площа збільшилася втричі), побудовано ДК та бібліотеку (нині вона носить його ім`я), забезпечено найсучасніше обладнання для аудиторій. КПІ став потужним науковим комплексом на території як України, так і СРСР.

Головною ідеєю та справою життя ректора була нетрадиційна енергетика: сонячна, вітрова, річкова. За його ініціативи було побудовано полігон «Десна» для випробувальних робіт з використання відновних джерел енергії. Зросли обсяги науково-дослідних робіт (досягли 20 млн крб, – величезні кошти на той час) та значно підвищилася їхня якість. З`явилися нові факультети. Студентам відкрилася дорога в науку.

Григорій Іванович отримав ряд нагород та орденів. Особливо вразила радянський науковий світ новина про вручення ректору КПІ ордена Героя Соціалістичної Праці. Він, по суті, став другим вченим, кого нагородили цим орденом (!).

Дуже любив та високо цінував своїх здібних, талановитих  колег, свою вірну команду. Говорив: «Якщо троє прагнуть одного і того ж, то вони спроможні шмат глини перетворити в золото».

Григорій Іванович завдяки індивідуальним якостям та авторитету серед громадськості свого часу набув широкої популярності. Його наукові праці публікувалися в Великобританії, США та Японії. Він налагодив дружні взаємини з Вроцлавською Політехнікою у Польщі (теплі стосунки зберігаються і до нині).

Цікаві факти з життя Г. І. Денисенка:

  • Любив багато роздумувати: вдома за вечерею, в машині (мав водія, тому сидів на задньому сидінні, трагедій не сталося, не переживайте), в кабінеті, будь-де, коли з’являлася вільна хвилинка ;
  • На своє 60-річчя зник! Овіяний роздумами та мріями відправився в плавання на кораблі. Потім письмово відповів кожному особисто на привітання, що надійшли;
  • Хотів і частково втілив у життя проект невеликої за площею житлової ділянки, на якій все енергозабезпечення будиночків отримувалося б з відновних джерел енергії, особливо з Сонця;
  • Робив все для КПІ і в КПІ. Мав доволі цікаву ідею, – хотів збудувати систему підземних ходів та елеваторів, щоб в погану погоду студенти не мокли та не мерзли, переходячи з корпуса в корпус (сподіваємось, що хтось цю ідею все-таки реалізує).

Титанічні зусилля цієї видатної історичної постаті назавжди увічнені:  барельєфом на головному корпусі та пам’ятною дошкою на бібліотеці. Цьому значною мірою посприяв нинішній ректор М. З. Згуровський. Та головне звісно не це, а те, що він назавжди залишиться в нашій пам`яті, бо воістину заслуговує на теплі та вдячні спогади.

comments powered by HyperComments

Марина Юсин

Марина Юсин – ветеран друкованої версії "КПІшника". Неймовірно відповідальна, впевнена, пунктуальна і цілеспрямована дівчина. Представниця PR-відділу Студентської ради університету, активістка Студентської ради факультету соціології та права. Журналістських здібностей Марини вистачає на безліч робіт: її статті друкують газети "Слог", "ГОСС" і з задоволенням публікуємо ми.